Зустріч зт учасником АТО

2015-03-12

Юрій Гень в Козацькому курені

Після жорстоких боїв під Дебальцевим, Чорнухіним бійці 128 бригади повернулися на перепочинок до рідних домівок. Нашому ж герою Юрію Геню довелося нва деякий час затриматися, Він виконував ще одне завдання командування – відправляв нашу техніку з місць боїв на Харківщину.
Добирався додому самотужки, а як людина скромна, від урочистої зустрічі відмовився, Обнімали рідні чоловіка, батька і дідуся, котрий упродовж семи місяців там, у гирлі війни, з честю відстоював Україну. А колектив школи, де працює Юрій Вікторович, радів його поверненню, прагнув почути правдиве слово про справжню війну.
Затамувавши подих слухали козаки Вікнинського курення живу історію, безпосередніми учасниками якої стали мужні чоловіки, котрі ще вчора працювали, вели господарство, турбувалися про дітей і внуків. Юних козаків цікавили щонайменші подробиці воєнного буття. Важко їм навіть уявити , як говорили по тому, життя у землянках, чи під відкритим небом у негоду і сльоту, бліндажі, укриття і суцільну вогняну заграву від вибухів, пострілів.
- Це далеко не романтика, - каже фронтовик,
- це суворе випробування для чоловіків і для всього нашого народу.
- Що допомагає триматися в жорстких умовах?
- запитують козаки
- Побратимство і взаємовиручка, - без зволікань відповідає Юрій Вікторович. А далі звучить розповідь…
Їхали за наказом командира на БТРі, щоб притягти підбитий ворогом бронетранспортер. Я разом з кулеметником теж Юрієм з Моринців сидів зверху. Раптом стало якось не по собі і я через люк спустився всередину. Тієї ж миті снаряд д влучив у нашу машину, її нутро заповнив їдучий дим. Екіпаж вибрався з БТРа, а Юра – кулеметник весь час стріляв по засідці ворога, прикриваючи нас, доки ми не сховалися.
Якби не його прикриття, вся команда б загинула. З ним же довелося мені вивозити боєприпаси під час наступу на Дебальцево. Побратима поранило, зараз він у Харкові в госпіталі.
Розповідь з уст учасника боїв вражала, викликала нові й нові запитання. Тож однієї зустрічі виявилося замало. Зібралися ще раз. Ось під час цієї розмови в пам'ять про зустріч народилася ідея посадити біля шкільного стадіону дубовий гай, що символізував би міць нашого народу. Хай ростуть дубки, нехай їх добра сила оберігає нашого Юрія Вікторовича, його побратимів, усіх захисників і їх родини від ворожого підступу.Хай ростуть дубкиУчасники посадки " Дубового гаю"Фото з Юрієм Вікторовичем після закладки Парку на честь учасників АТО